Дистанційна освіта

Дистанційна освіта широко розповсюджена на Заході , активно розвивається в Росії та лише починає з’являтися на Україні (на сьогодні в Internet згадується лише про два проекти – на сервері Educational Network Ukraine).

Основною відмінною рисою дистанційної освіти від інших типів освіти є широке використання телекомунікаційних технологій в навчальному процесі. Телекомунікації використовуються як при синхронному варіанті дистанційної освіти, так і при асинхронному. За їх допомогою може здійснюватися як забезпечення студентів необхідними матеріалами для навчання, так і перевірка отриманих студентами знань, спілкування з викладачем. Існує безліч реалізованих проектів дистанційної освіти, які відрізняються між собою технологіями та носіями інформації - від використання паперових носіїв та телефонного зв’язку до організації телеконференцій через супутники.

        Дистанційне навчання, як одна з форм системи освіти, стало розвиватися ще до появи комп'ютерної мережі Інтернет, поступово нарощуючи комплекс використовуваних технологій. Спочатку на озброєння була узята так називана кейс-технологія: чітко структуровані учбово-методичні матеріали комплектувалися в спеціальний набір (“кейс”), що потім відправлявся студенту для самостійного вивчення. Згодом паперові проспекти і підручники були доповнені записами на магнітних носіях і CD-ROM, а для проведення занять і читання лекцій стали застосовувати телевізійні технології. При цьому студент усе-таки повинний був періодично відвідувати очні консультації викладачів (тьюторів) чи інструкторів у спеціально створених для цих цілей вилучених (регіональних) навчальних центрах.

        Всесвітня павутина послужила основою для розвитку мережних технологій поширення знань, давши в руки студентів і викладачів електронні підручники і бібліотеки, зручні системи тестування, а також засоби спілкування. Інтернет дозволив не тільки об'єднати усе раніше відомі інструменти навчання, але і помітно розширити їхній перелік, зробивши істотний вплив на інформаційну культуру в освітнім середовищем.

    За останні десять років віртуальні форми навчання стали звичними для більшості великих навчальних закладів усього світу. В одному тільки 1998 р. на ці мети було витрачено 1,5 млрд. дол., а до 2005 р., за прогнозом Інституту стандартів і технологій США (Institute of Standards and Technology), обсяг коштів, вкладених в освітні Інтернет-послуги, досягне 46млрд.дол.

     Сьогодні навчання через Інтернет все частіше розглядається не просто як зручна форма підвищення кваліфікації, а як цілком серйозна альтернатива традиційній освіті, що дозволяє студенту одержати глибокі знання. Нам, видно, ще має бути по-справжньому оцінити роль сучасних технологій у зміні форм навчання і змісту освітніх програм, але для початку зупинимося на тім, що, власне, відбувається в цій сфері.